Етюд
По смерті матусі тричі на рік відвідую кладовище, пораюсь біля материного горбочка. От і нещодавно був там… Несу пісок у відрі, щоб посипати навколо могилки. Раптом бачу – поміж могильних плит череп людський валяється, на мене щириться. І стало мені моторошно…
Вчора був на зустрічі місцевої громадськості під час розмови за допомогою інтернетівського скайпу з представниками громадськості одного з міст південної Слобожанщини. Запам’яталось, як молоденька жіночка з пафосом декламувала віршовані рядки:
– Герої не вмирають! Вони летять до неба й звідти посміхаються до нас…
А я згадав отой череп, що посміхався до мене на кладовищі. І мені знову стало моторошно.
Посмiшка
© Copyright: Юрий Ош, 2014
Свидетельство о публикации №214111001325
Свидетельство о публикации №214111001325
Рецензии
