Сказка о коварном змее и весёлой цыганке

В темном лесу в глубокой норе под гнилым пнем жили муж и жена:толстая серая Гадюка и ее муж,тощий и бесхребетный Змей. Они проживали в этом гадюшнике с незапамятных времен. Насладившись плотскими удовольствиями, супружеская чета хладнокровных так и не познали счастья любви,в серой скуке и нудном покое влачили они последние денечки. Изредка змеи выползали на свет Божий, чтобы погреться и подремать на теплых камнях, под лучами весеннего солнца.
Но однажды сон Змеихи был прерван громким смехом, доносившимся с зеленой полянки.
Там, среди луговых цветов, Гадина заметила цыганочку, которая резвилась со своей козочкой среди золотых одуванчиков. Девушка распевала озорную песенку,заливисто звенел колокольчик на кудрявой шее любимицы. Певунья радовалась жизни и наступившей весне.
- Иди и заставь ее плакать,- приказала Гадюка своему мужу,-ишь распелась! Кругом смерть и болезни, а ей все нипочем!
И Гад пополз выполнять приказание своей суровой супруги.
Цыганочка сразу обратила внимание на высокого ладного парня.
- Меня зовут Самаэль,- представился тот,- давай с тобой дружить. И вскоре девушка и новый друг стали неразлучны. Они сочиняли стихи, пели незатейливые песенки и были счастливы.
- Что-то долго мой муженек не может расправиться с гордячкой. Ох, все нужно делать самой!- и злая Гадюка бесшумно поползла на звуки веселья.
Пока парень и девушка играли в Буриме, старая злюка подкралась и укусила невинную козочку.Та сразу упала бездыханная на землю.
Цыганка громко плакала и причитала над трупом своей подружки, а потом разгребла
слежавшуюся листву под вековым дубом и похоронила козочку.
Обессилев от горя, она легла на пригорок и заснула.
Змей тут же воспользовался беспечностью простушки. Шепча ей на ухо ласковые слова любви, он проник в душу девушки и ужалил ее в самое сердце.
Проснувшись, цыганка не увидела рядом своего друга, у ее ног ползала гадина.
- Дуреха,-шипел Змей,-это я -твой Самаэль, поверила в прекрасную любовь? Что никогда не была в театре? Не знаешь, наверно, что в жизни нужно уметь притворяться и надевать маски.
И Гад быстро заскользил к своей Гадюке, которая в восторге вертела своим хвостом, аплодируя мужу за удачно сыгранный спектакль.
А девушка долго плакала и звала своего друга, а потом выбежала на высокий скалистый берег и в отчаянье бросилась в морскую пучину.
Снова стало мертво и тихо в сумрачном лесу.
Но каждую весну Змею становилось не по себе. В звоне проснувшихся ручейков ему слышался задорный смех дикарки, а щебетанье птиц напоминало ему песни девушки.
Тогда Гад выползал на горячие камни скалы и долго всматривался в безбрежную сияющую гладь моря,вспоминая счастливые дни, проведенные с простушкой.
Там и нашла его,высохшего и бездыханного, серая Гадюка.
- Старый влюбленный дуралей,-прошипела она и смела хвостом останки своего мужа в пропасть, освободив место для нового партнера, который спешил из приморских кустов на призывный поднятый хвост злой твари.



Казка про підступну змію та веселу циганку

У темному лісі в глибокій норі під гнилим пнем жили чоловік і дружина: товста сіра Гадюка та її чоловік, худий і безхребетний Змій. Вони проживали в цьому гадюшнику з незапам'ятних часів. Насолодившись тілесними насолодами, подружжя холоднокровних так і не пізнали щастя кохання, в сірій нудьзі і нудному спокої тягли вони останні дні. Зрідка змії виповзали на світло Боже, щоб погрітися і подрімати на теплих каменях, під променями весняного сонця.
Але одного разу сон Зміїхи був перерваний гучним сміхом, що долинав із зеленої галявини.
Там, серед лугових квітів, Гадіна помітила циганочку, яка пустувала зі своєю кізочкою серед золотих кульбаб. Дівчина співала пустотливу пісеньку, заливисто брязкотів дзвіночок на кучерявій шиї улюблениці. Співачка раділа життю і весні.
— Іди й змуси її плакати,— наказала Гадюка своєму чоловікові,— ти розспівалася! Навколо смерть і хвороби, а їй все байдуже!
І Гад поповз виконувати наказ своєї суворої дружини.
Циганочка одразу звернула увагу на високого ладного хлопця.
- Мене звуть Самаель, - представився той, - давай з тобою дружити. І незабаром дівчина та новий друг стали нерозлучними. Вони складали вірші, співали невигадливі пісеньки та були щасливі.
- Щось довго мій чоловік не може розправитися з гордячкою. Ох, все треба робити самій! - І зла Гадюка безшумно поповзла на звуки веселощів.
Поки хлопець і дівчина грали в Бурімі, стара злюка підкралася і вкусила невинну козочку. Та одразу впала бездихана на землю.
Циганка голосно плакала і голосила над трупом своєї подружки, а потім розгрібла
злежалося листя під віковим дубом і поховала козочку.
Знесилена від горя, вона лягла на пагорб і заснула.
Змій відразу скористався безтурботністю простушки. Шепчучи їй на вухо ласкаві слова кохання, він проник у душу дівчини і вжалив її в саме серце.
Прокинувшись, циганка не побачила поряд свого друга, біля її ніг повзала гадина.
- Дуренька,-шипів Змій,-це я -твій Самаель, повірила в прекрасне кохання? Що ніколи не була у театрі? Не знаєш, напевно, що в житті треба вміти прикидатися і вдягати маски.
І Гад швидко заслизнув до своєї Гадюки, яка в захваті крутила своїм хвостом, аплодуючи чоловікові за вдало зіграну виставу.
А дівчина довго плакала і кликала свого друга, а потім вибігла на високий скелястий берег і в розпачі кинулась у морську безодню.
Знову стало мертве і тихо в похмурому лісі.
Але щовесни Змію ставало не по собі. У дзвоні струмків, що прокинулися, йому чувся задерикуваний сміх дикунки, а щебетання птахів нагадувало йому пісні дівчини.
Тоді Гад виповзав на гаряче каміння скелі і довго вдивлявся в безмежну сяючу гладь моря, згадуючи щасливі дні, проведені з простушкою.
Там і знайшла його, висохлого і бездиханого, сіра Гадюка.
- Старий закоханий дуралей,-прошипіла вона і сміла хвостом останки свого чоловіка в прірву, звільнивши місце для нового партнера, який поспішав із приморських кущів на призовний піднятий хвіст злої тварюки.