Шедевр

— Послухай, друже, цей фільм — справжній шедевр! У ньому немає сюжету, немає акторів і, що найголовніше, він триває вісім годин у повній темряві.
— Вісім годин темряви? Я бачив таке минулого вівторка, коли забув сплатити за світло. Скільки коштує квиток?
— П’ятдесят доларів.
— П’ятдесят доларів, щоб посидіти в темряві? За ці гроші я можу заплющити очі безкоштовно і ще залишиться на вечерю!
— Ти не розумієш, це метавсесвіт! Глядач сам має уявити кіно. Це інтерактивність!
— Якщо я маю сам уявляти кіно, то чому вони не можуть самі уявити мої гроші?
— Бо це арт-хаус. У сучасному кіно головне не те, що на екрані, а те, що в буфеті. Ти бачив ціни на попкорн?
— Бачив. Я хотів купити маленьку порцію, а мені сказали, що вона йде в комплекті з іпотекою на двадцять років.
— Це тому, що кукурудза тепер теж актор. Вона має свій профспілковий внесок і дублера на випадок, якщо не розкриється.
— До речі, про акторів. Чому в титрах тепер більше людей, ніж мешканців у моєму рідному місті?
— Це консультанти. Окремий консультант з питань харасменту, окремий радник з бодішеймінгу, психолог, проктолог, уфолог, політтехнолог і спеціаліст, який стежить, щоб ніхто на знімальному майданчику не почував себе нікчемою.
— Останній, мабуть, працює понад норму. А як щодо спецефектів?
— Вони неймовірні! Весь фільм знято на фоні зеленої ганчірки, яка потім перетворюється на темряву за допомогою комп'ютерної графіки. Навіть головний герой — це просто анімований баклажан у мороці з голосом відомого коміка. Точніше з мовчанням відомого коміка. Бо фільм німий.
— Баклажан? Сподіваюся, його хоча б подають з гарніром?
— Ні, він — символ цілковитої самотності в епоху цифрового капіталу.
— Знаєш, друже, я краще піду додому і подивлюся в холодильник. Там теж холодно, там теж є баклажан і принаймні я точно знаю, чим усе закінчиться — я його з’їм.

 Источник: https://poembook.ru/poem/3363458