Ниций дiалог про Величне Мистецтво

СМЕРДЮЧИЙ ГЕНДЕЛИК ПРИВОКЗАЛЬНОГО ШТИБУ. НІЧ
 
Двоє чоловіків напідпитку гучно ведуть «надважливу» розмову філософського характеру. 
 
АРКАДІЙ
(гидливо озираючись довкола)
Послухай, Гілярію, поезія — це мертва вага. Кому потрібні рими в епоху гігабайтів? Це як намагатися завантажити додаток через голуб’ячу пошту!
 
ГІЛЯРІЙ
(натхненно декламує)
«В мистецтві не кохатися - як Бога відцуратися». Ти чуєш це? Це ритм! Без поезії ми просто двоногі калькулятори, що рахують власні помилки.
 
АРКАДІЙ
Я рахую гроші, а не склади й рядки! Поезія не приносить дивідендів. Ти не можеш намазати метафору на хліб.
 
ГІЛЯРІЙ
(з викликом)
Ха! А ти пробував намазати на хліб «квадратний корінь»? Поезія потрібна, щоб пояснити жінці, чому ти прийшов додому о третій ночі в одному черевику і з фікусом під пахвою.
 
АРКАДІЙ
Для цього потрібна гарна брехня, а не сонет!
 
ГІЛЯРІЙ
Сонет — це і є гарна брехня, тільки в корсеті! Ось послухай: «О, ніжна музо, що злетіла з даху… »
 
АРКАДІЙ
(перебиває)
Іди з цим аргументом, друже … в риму. А муза злетіла, бо там не було поручнів! Це техніка безпеки, а не лірика. Ти знаєш, скільки коштує страховка для Пегаса? Дешевше оформити КАСКО на «Ferrari».
 
ГІЛЯРІЙ
На «Ferrari» ти злетиш у кювет, а на Пегасі ширятимеш на сьомому небі незбагненних пестощів.
 
АРКАДІЙ
Як на мене, навіть найбільш вигадливі пестощі програють порівняння зі звичайним соусом песто, якщо ним присмачити чималу порцію запашних спагеті.
 
ГІЛЯРІЙ
(починає втрачати терпіння)
Ти невіглас! Поезія — це музика слів.
 
АРКАДІЙ
У такому разі купи собі навушники і не заважай мені думати про серйозні речі. Наприклад, чому хот-дог - це маленька сосиска у великій булочці, а не маленька булочка під великою сосискою? Ось де справжня трагедія, а не у твого Шекспіра!
 
ГІЛЯРІЙ
(урочисто)
«Бути чи не бути з’їденою — ось гамлетівське питання булочки!» Аркадію, ти поет у душі, просто твоя душа зачинена на ревізію.
 
АРКАДІЙ
Якщо моя душа піде на ревізію, вона виявить там нестачу здорового глузду через твої балачки. Дай мені спокій і он той оселедець!
 
ГІЛЯРІЙ
(підсуває до себе тарілку із вищеназваною рибою, порізаною тонкими, майже прозорими шматочками)
Не дам! Сите черево - кепська спонука до творчості.
 
АРКАДІЙ
(підіймає чарку горілки, прозорої, як сльоза цнотливої черниці)
У такому разі вип'ю натщесерце. Не соромся декламувати вірші Бодлера, коли тягтимеш додому моє обважніле тіло, котре вщент програє битву з гравітацією.
 
ГІЛЯРІЙ
Просто ти маєш душу, зашкарублу, наче п' ятка професійного далекобійника. Працювати з таким крихким матеріалом як "слово" тобі зась.
 
АРКАДІЙ
Ні, дивись: «Троянди червоні, чарчина в долоні. Хильнув цілу пляшку — й щипнув чиюсь ляшку». Бачиш? Поезія!
 
ГІЛЯРІЙ
Це не поезія, це протокол затримання. Поезія — це коли ти зітхаєш за жінкою, якої ніколи не мав, фантазуючи про усі місця, де міг би її поцілувати.
 
АРКАДІЙ
(задумливо)
Місця її тіла, чи місця Земної кулі?
 
ГІЛЯРІЙ
Байдуже.
 
АРКАДІЙ
(випиває чарчину, занюхує рукавом сорочки. Вдоволено крякає, наче качур, котрий щойно зліз з огрядної качки)
Жінки, жінки. Усі ямби й хореї вигадали заради них.
 
ГІЛЯРІЙ
(докидає, аби здаватися розумнішим, ніж є)
 
І амфібрахії.
 
АРКАДІЙ
І алкоголізм.
(наливає наступну чарку, підіймає її над головою, роздивляючись в сяйливих променях стоватної лампочки)
Будьмо.

 Источник: https://poembook.ru/poem/3364202