Хронiки Сполучених Свiтiв. Справа 22

Хроніки Сполучених Світів. Справа № 22 «69 єдинорогів»


I
Кабінет №404 у Департаменті Сутінкового Правопорядку неможливо було знайти не тому, що його не існувало, а тому, що він знаходився в онтологічній сліпій зоні між відділом реєстрації перевертнів-веганів та буфетом для привидів. Антон Савич, детектив із великим стажем та маленькою зарплатою, повільно цідив молоко з гранчака. На слідчому був плащ кольору екзистенційного відчаю та капелюх-федора, який, здавалося, мав власну думку щодо теорії відносності, себто, був відносно модний і відносно архаїчний у яку б епоху його не натягнули на ту чи іншу макітру. 
— Розумієш, Лоро, — сказав Антон Савич, дивлячись у вікно на неонові вивіски «Reebok: Твоє тіло — це всього лише софт для нашої продукції». — Життя — це не набір речей. Це набір рекламних пауз між двома небуттями. А тепер у нас ще й поцупили 69 єдинорогів. Число, яке саме по собі є вульгарним жартом Всесвіту.
Лора, молода вампірка у сукні кольору високого артеріального тиску, гучно втягнула трубочкою останні краплі крові з пакетика «O-Positive: Насолода з першого укусу». Вона витерла губи і глянула на напарника скляними очима.
— Не розумію ваших сороміцьких натяків, пане Антоне. Пропало 69 одиниць магічного майна класу «А». Парк «Нью-Едем» вимагає компенсації, або вони перетворять нас на големів для прибирання туалетів. Почуття гумору у мене відсутнє, тому я вже замовила на «AladdinExpress» швабру про всяк випадок.
— Мушу визнати, з твого боку це дуже далекоглядно, але не надто оптимістично, - зітхнув чоловік.
— Вампірам невідоме значення цього слова, - нагадала юна за упириними мірками напарниця.
— Оптимізм — це витончена форма когнітивного дисонансу, коли ти точно знаєш, що поїзд у кінці тунелю вже виїхав тобі назустріч, але щиро сподіваєшся, що він — лише голограма, яку транслюють, щоб ти швидше допила свою безкоштовну каву, - — хмикнув Савич. — Тож місце злочину -«Нью-Едем»? Імітація природної досконалості, де за п'ять тисяч кредитів тобі дозволяють подивитися на демо-версію раю, у який ти ніколи не зможеш потрапити після смерті. Хто може вкрасти чистоту, Лоро? Тільки той, хто зробив її своєю професією. Усім відомо, що упіймати єдинорога спроможна лише цнотлива дівчина.
- Ми, вампіри, високо цінуємо цнотливих людей. Їхня кров набагато корисніша та поживніша за кров блудливих представників вашого виду. Тому заможні вурдалаки тримають ферму сорокарічних геймерів, котрі мешкають із батьками. Це щось на зразок льоху з елітними винами. Незайманість – це просто скарб.   
- Ти стверджуєш, що це «скарб»? Ха! Якщо це скарб, то чому його не приймають у заставу в жодному банку? Я пробував — касир просто покликав охорону.
- То де ж нам шукати благочестя у столиці розпусти?
- Це просто. Їдемо до Весталок.
Храм «Непорочного Девайсу та Суверенного Вогнища» розташовувався у Гетто Смислів. Це була фортеця з бетону та дзеркал, де ультра-феміністки третьої хвилі оберігали домашнє вогнище, на якому вони символічно спалювали патріархальні очікування та художню літературу, у якій недостатньо звеличувалася роль жінки у суспільстві. Тобто спалювали взагалі усю художню літературу.
Головна Весталка, пані Гертруда, зустріла їх у залі, де замість ікон висіли скріншоти з успішних судових позовів на чоловіків, котрі посміли мати стосовно будь-чого іншу думку, ніж весталки.
— Ми не пускаємо тестостеронове біосміття, — відрізала вона, поправляючи окуляри в оправі з кістки останнього сексиста. — Але оскільки ви — представник закону, який є конструктом гноблення, я зроблю виняток. Тільки не дивіться на священне вогнище, яке ми мільйон років берегли для невдячних мужиків, допоки не зрозуміли, що його потрібно берегти від вас. Погляд на це багаття - зазіхання на нашу автономію.
Антон Савич дістав пакет молока «Веселий Будда» і зробив невеличкий ковток.
— Скажіть, шановна пані Гертрудо, якщо ви щиро вірите, що чоловіче начало — це лише застарілий баг у коді Всесвіту, то чи не здається вам іронічним, що сама ваша концепція "переваги" — це лише дзеркальний рендер того самого патріархального програмного забезпечення, яке ви нібито видалили? — раптом запитав він
— Що за дурні питання? Ми говоримо про крадіжку! — спалахнула вона, бо образа й агресія – найкращий замінник логічних аргументів, як цикорій – замінник кави.
— Саме так. Якщо єдиноріг — це символ чистоти, а чистота — це відсутність бруду, то чи не є крадіжка єдинорога лише переміщенням відсутності в іншу локацію? — Савич примружився. — До речі, ви бачили останню рекламу Apple? «Think different», але купуй як усі. Хто допоміг вам вивести 69 звірів, що реагують лише на цноту?
Лора втрутилася, виставивши ікла, що блиснули як хірургічна сталь. Зараз напарники грали в поганого і дуже поганого поліцейського. 
— Ми знаємо, що лише ваші послушниці можуть приборкати цих коней з надмірним его. Де вони?
Гертруда зблідла. Її впевненість почала розсипатися, як погано відрендерена текстура в грі.
— Ми... ми просто хотіли звільнити їх від чоловічого погляду відвідувачів парку! — вигукнула вона. — Один чоловік у зеленому плащі... він сказав, що відвезе їх у світ, де немає бінарних опозицій!
 — Світ без опозицій — це цвинтар, — зауважив Савич. — Де була передача товару?
— Біля «Мосту Самогубців», о третій ночі.
— Як виглядав замовник?
— Він був схожий на тінь від власного майбутнього. У нього задзвонив телефон — там грала якась стародавня пісня про те, як хтось боровся з законом. Щось подібне до цього: Тра-та-та-та-та. Та! Та! – наспівала головна весталка, вчасно зупинившись, аби не наразитися на позов за порушення авторських прав виконавців.   
— The Clash. «I Fought the Law», — кивнула Лора. — Мій дідусь Владідор під це розкрадав могили у 70-х. Дуже ритмічно.
— То ви мене заарештуєте, - поцікавилася Гертруда. –Попереджаю, що у нашому розпорядженні цілий штат хижих адвокатесс з племені амазонок.
 — Ми не висуватимемо обвинувачень, якщо розповісте як саме зловмисник розрахувався із вами? Гроші були перераховані на ваш банківський рахунок за допомогою програми «MasterMagicalCard»? 
- Ні. Він розрахувався готівкою. Чималою купою золота. Якщо вже монетизовувати цнотливість, то робити це буквально. 
- Золото — це лише жовтий шрам на тілі реальності, залишений тими, хто так і не зрозумів, що єдина тверда валюта у світі ілюзій — це здатність не кліпати, коли тобі продають вічність у розстрочку, - провів пальцями по полям капелюха Антон Савич.
- То я вільна? – зраділа жінка, - Чудово. Маю причепуритися перед урочистою подією. Сьогодні відкриття ресторану «Under the Green Bridge». Кажуть, це буде фурор.
Досвідчений детектив було вже відкрив рота, аби повідомити щось високоінтелектуальне про великий тягар свободи волі, але Гертруда пішла, не прощаючись.
 
II
 
- Мені здається, ми не зауважили щось напрочуд важливе, - замислено роздивлялася довжелезні червоні нігті Лора, коли їх наполегливо супроводили з храму весталок на подвір’я. – Це змушує мене відчувати провину.
- Провина —найуспішніший стартап в історії людства. Це єдиний продукт, який споживач виробляє сам, сам же його споживає і ще й платить відсотками від власного життя, - зрадів колега приводу пофілософствувати.
- Краще скажіть, що робити далі?
- Головне правило розслідування злочину – шукай, кому вигідно.
— А знаєте, Антоне Савичу, чому ці коняки з морквою на лобі такі дорогі? — Лора встромила трубочку в новий пакет крові з написом «Екстракт Свіжості: Група IV(-)». — Справа не в естетиці. Мікрочастки їхніх рогів — це єдиний матеріал, здатний фільтрувати кармічні домішки в апаратах штучної нирки. Коли політик з’їдає занадто багато бюджету, його кров стає настільки токсичною, що звичайне активоване вугілля перестає допомагати. Доводиться приймати наступну фазу розвитку вугілля – алмази. Та й вони сприяють лише тимчасовому полегшенню. Аби не сконати в корчах, бідолашним казнокрадам потрібен порошок єдинорога.
Савич поправив федору, яка від перебування біля вогнища весталок, на яке чоловікам було зась дивитися, почала пахнути як бібліотека, що згоріла в позаминулому столітті.
— Детоксикація душі через медичні тендери... — пробурмотів він. — Це як намагатися вичерпати океан чайною ложкою, на якій викарбувано логотип корпорації. Якщо ми хочемо знайти справжнього ляльковода, нам треба йти до першоджерела всіх черг та безкінечних довідок. До Міністерства Охорони Здоров’я.
 
III
 
Міністерство Охорони Здоров’я та Організованого Хаосу виглядало як велетенський бетонний вузол. Міністром був Гідронімус Багатоголовий — триметрова Гідра в ідеально пошитому костюмі-трійці з окремим вирізом для кожної шиї. Гідронімус був досконалим бюрократом: поки одна голова казала вам «Добрий день», друга вже вимагала ксерокопію свідоцтва про народження вашої прабабусі, а третя просто кусала повітря, імітуючи процес реформування.
— Пане Міністре, — Савич підійшов до столу, на якому стояло дванадцять табличок «Перерва». — Скажіть, якщо мить — це лише ілюзія відстані між минулим і майбутнім, то чому черга до вашого кабінету існує поза часом і простором?
Гідронімус ворухнув п’ятьма краватками одночасно. Центральна голова (яка носила пенсне) відповіла: — Час — це пацієнт, який не записався на прийом. А здоров’я — це відсутність у нас достатньої кількості довідок про вашу хворобу. Чого ви хочете?
— Ми стосовно єдинорогів, — Лора гучно сьорбнула кров. — Фільтри. Детокс. Ринок чорних трансплантацій.
— Єдинороги? — ліва голова Гідронімуса іронічно примружилася. — Ви говорите про медицину так, ніби це наука. Це логістика. — Саме так! — підхопила права голова. — От ви, детективе, маєте печінку?
— Припустимо, — відповів Савич.
— А довідку про те, що вона ваша, а не орендована у Всесвіту, ви маєте? — запитала третя голова.
— Якщо я дам вам довідку, ви дасте мені рецепт на істину? — парирував Савич.
— Рецепт на істину виписується на бланку суворої звітності, — відрізала центральна голова. — Але щоб його отримати, ви маєте довести, що потяг до правди не є хронічним захворюванням.
— А якщо потяг до правди заразний? — Лора нахилила голову.
— Тоді ми введемо карантин на здоровий глузд, — хором відповіли три голови. — Це наша стандартна процедура.
Савич дістав з кишені плаща пляшку молока і поставив її на стіл міністра.
— Ви знаєте, що білий колір — це не колір? Це відсутність усіх кольорів, які вирішили не з’являтися на роботу. Так само, як ваша відповідь. Ви замовляли роги для нових детокс-станцій?
Гідронімус раптом завмер. Усі сім голів одночасно подивилися на годинник Rolex, надітий на одну з ший.
— Слухайте, слідчі. У мене немає часу на ці гносеологічні вправи. На місці одного вкраденого єдинорога у вас виросте два нових протоколи про порушення територіальної цілісності заповідника. Скаржтеся в письмовому вигляді в урну для сміття.
— Ви кудись поспішаєте? — запитала Лора, відчуваючи запах нервового поту (який у Гідр віддає хлоркою та формаліном).
— Так, — центральна голова пригладила луску. — Сьогодні відкриття ресторану «Under the Green Bridge». Це новий хіт сезону. Кажуть, там готують щось неймовірне. Таке, що змушує забути навіть про клятву Гіппократа, не кажучи вже про податкові накладні.
Гідронімус схопив свій портфель (сім рукояток для семи голів) і вислизнув з кабінету, залишивши після себе запах аптеки та легкої зверхності.
Залишившись удвох, наші герої майже повністю втратили колишнє завзяття.
- То що робитимемо зараз? – поцікавилася Лора.   
- Щосили потягнемо за ще одну ниточку з клубка сумнівних гіпотез. Коли ти згадала про казнокрадів, ми не врахували, що до їхніх професійних якостей, окрім ненажерливості, входить ще й патологічна брехливість. Зразковий державний діяч — це ілюзіоніст, який витягає з капелюха кролика, переконує вас, що це дракон економічного зростання, і поки ви аплодуєте, кролик з’їдає вашу зарплату й пенсію
- Мушу повернути вас з режиму філософа у режим детектива, - набурмосилася Лора. – Ближче до суті.
- Оскільки єдиноріг – символ істини, цю властивість використовують у дипломатії. Зустрічі лідерів держав Сполучених Світів відбуваються виключно в присутності цього магічного коника, щоб гарантувати щирість намірів.
- То ми йдемо до …
- Саме так.
 
IV 
 
Кабінет Міністра Політики, Істини та Консервованих Огірків знаходився у вежі, що була настільки високою, що її шпиль щоранку доводилося протирати від хмар та залишків нездійсненних передвиборчих обіцянок.
Антон Савич та Лора йшли коридором, де стіни були обклеєні плакатами: «Голосуй за майбутнє — воно все одно не настане» та рекламою солінь «Патріотичний хрускіт: ми консервуємо не лише овочі, а й ваші права».
Міністром була Акіна Золотохвоста — Кіцуне, яка в цей момент перебувала в подобі звабливої жінки з очима кольору обіцяного безвізу та дев’ятьма пухнастими хвостами, що стирчали з-під вузької спідниці-олівця, наче антени для прийому траншів Національного Єдиного Банку (скорочено НаЄБанк).
— О, Департамент Сутінкового Правопорядку, — проспівала вона тоненьким спокусливим голоском, розглядаючи свій манікюр. — Ви прийшли обговорити дефіцит істини чи закупити огірків на зиму? Попереджаю: і огірки, і істина зараз в одну ціну, і їх неможливо проковтнути без горілки. Савич дістав пакет молока «Даоське джерело» і повільно вставив трубочку.
— Пані Акіно, скажіть, якщо єдиноріг — це символ абсолютної щирості, то чи не є присутність єдинорога на саміті лідерів держав актом агресії проти самої природи політики? — він зробив ковток. — Ви вірите в те, що слово, вимовлене вголос, автоматично стає брехнею, тому що воно займає місце тиші?
Акіна розсміялася, і цей звук нагадав дзвін монет, що падають на офшорний рахунок.
— Любчику, політика — це мистецтво переконувати людей, що діра в їхній кишені — це дизайнерська вентиляція. Єдинороги були нашою останньою надією на безпеку. Без них детектори брехні показують лише рандомні значення в діапазоні від мінус безкінечності до кубічного кореня відстані від Місяця до «МарвелЛенду». 
— Тобто, — Лора відірвалася від пакетика з кров’ю «Рідкий Гемоглобін: 100% задоволення, 0% совісті», — без єдинорогів ви не можете гарантувати, що мирний договір не є рецептом приготування сусідньої держави до війни під гострим соусом?
— Люба моя, — Акіна грайливо махнула одним із хвостів, — без єдинорогів мирний договір — це просто папір, яким зручно витирати сльози електорату. Ми використовували їх як живі сервери автентичності. Тепер, коли вони зникли, ми змушені повернутися до традиційних методів: клястися на крові, на мамі та на останньому айфоні. Жоден із цих методів, як ви розумієте, не працює. 
— Ви знаєте, що роги єдинорогів зараз намагаються впровадити в систему фільтрації крові для еліти? — запитав Савич, дивлячись на Акіну крізь дим уявної сигарети (палити в міністерстві заборонялося, але він умів імітувати стан затяжки). — Істина як фільтр для бруду. Яка іронія: щоб очистити тіло, треба знищити символ чистоти.
Акіна раптом схопилася з крісла, перевіряючи, чи ідеально лежить її дев’ятий хвіст.
— Слухайте, філософе з молочним вусом. Світ — це супермаркет, де на кожному товарі написано «Еко», але все зроблено з нафти та розпачу. Мені байдуже до ваших фільтрів. У мене сьогодні набагато важливіша справа.
— Знову ресторан? — Лора підняла брову, що було для неї вищим проявом сарказму.
— Саме так! «Under the Green Bridge». Кажуть, там сьогодні подаватимуть страву, яка дарує прозріння без потреби медитувати тридцять років у печері. Шеф-кухар обіцяє «М’ясо, що співає про сенс життя». Я не можу пропустити таке шоу. Це ж майже як виступ президента, тільки після цього не хочеться помити руки та продезінфікувати вуха.
Акіна Золотохвоста схопила сумочку з крокодилячої шкіри (яка, судячи з вигляду, ще пам’ятала динозаврів) і вилетіла з кабінету, залишивши по собі легкий аромат лисячого мускусу та дорогих парфумів «Corruption No. 5».
- Знову те саме, - зі свистом втягнула трубочкою з пакета кров вампіресса. – Що далі?
- Ця пані Акіна досить симпатична, чи не так? –відповів запитанням на запитання напарник.
- Еволюція зробила витончений жарт: вона дала чоловікам усіх рас достатньо крові, щоб живити або мозок, або пеніс, але ніколи — обидва органи одночасно. - хижо вищирилася Лора.
- Ні, ні! Зараз я сконцентрований на справі як ніколи. Знаєш, як кажуть, краса в очах того, хто дивиться, — якщо у того, хто дивиться, встановлено останнє оновлення окулярів доповненої реальності. Б’юті-індустрія використовує сльози єдинорога у якості головного інгредієнта для створення крему, що миттєво регенерує клітини шкіри. І я знаю єдиний заклад фальсифікації вроди, котрому до снаги утнути такий фокус, як викрадення 69 єдинорогів одночасно.   
 
V
 
Салон краси «Кікімора» зустрів детективів запахом дорогого перегною та парфумів з нотками «Свіжості після дощу в Чорнобилі». На стінах замість дзеркал висіли планшети, що автоматично ретушували відображення відвідувачів, перетворюючи будь-яке обличчя на бездоганну маску з Instаgrаm-фільтром «Ангельський Глянець».
Господарка салону, Мадам Гнилевич, була болотною марою, яка настільки захопилася контурною пластикою, що її обличчя нагадувало натягнутий на череп атласний сатиновий чобіт.
— О, нові обличчя! Хоча, чоловіче, ваше лице вимагає не стільки догляду, скільки повної деконструкції та перевидання, — просичала вона, змащуючи пальці чимось підозріло перламутровим.
Савич дістав пакет молока «Лао-Цзи: 2.5% жирності та 100% небуття».
— Мадам, скажіть, — почав він, дивлячись на те, як Лора вивчає баночку з написом «Екстракт сорому юної феї», — чому люди так прагнуть регенерації клітин? Хіба старіння — це не єдиний спосіб довести Всесвіту, що ми справді тут були, а не просто пройшли повз у демо-версії?
— Старіння — це поганий маркетинг, любий, — Гнилевич поправила перуку з живих водоростей. — У сучасному світі, якщо твоя шкіра не сяє, як екран нового смартфону, ти просто не існуєш у цифровій хмарі. Краса — це єдина валюта, яку не з’їдає інфляція, бо ми її постійно додруковуємо у філлерах.
— Ми тут через «Сльози єдинорога», — перебила Лора, ігноруючи пробник крему, який намагався вкусити її за пальці. — Кажуть, цей засіб миттєво прибирає зморшки навіть у тих, хто помер триста років тому. А оскільки 69 єдинорогів зникли, ціна на даний продукт злетіла до орбіти Сатурна.
— Сльози єдинорога — це не просто косметика! — патетично вигукнула Кікімора. — Це рідкий «Photoshop» для реальності! Ви мажете цим обличчя і стаєте настільки чистими, що навіть ваші гріхи виглядають як легке непорозуміння. Але зараз дефіцит. Ринок у паніці. Усі б’юті-блогери світу готові продати душу за один мілілітр, але проблема в тому, що душі зараз ніхто не купує — вони дешево виглядають у сторіз.
— Більшість косметичних процедур — це марна спроба переконати Старість, що вона помилилася адресою? — Савич саркастично посміхнувся. — Ви знаєте, хто скуповує всі запаси «сліз»?
Гнилевич раптом нервово заплескала віями, від чого з них посипався блискучий пилок.
— Я не видаю клієнтів! Це порушення етики та угоди про нерозголошення, яку я підписала своїм власним слизом. До того ж, я запізнююся!
— Знову «Under the Green Bridge»? — Лора з підозрою подивилася на зеленуватий макіяж мари.
— А куди ж іще? — вигукнула Гнилевич, хапаючи сумочку у формі гнилого гарбуза від «Balenciaga». — Сьогодні там не просто вечеря. Там обіцяли презентувати «Еліксир вічної релевантності». Кажуть, шеф-кухар винайшов соус, який робить тебе популярним у всіх соціальних мережах одночасно, навіть якщо ти просто сидиш і пускаєш бульбашки в болоті. Це вечірка для тих, хто зрозумів: неважливо, хто ти, важливо, як ти підсвічений! Побіжу, бо, здається, починаю ловити панічну атаку від страху запізнитися.
Вона вилетіла з салону, ледь не збивши рекламний щит з написом: «Твоє обличчя — це наше полотно. Не будь фоном! Стань шедевром!»
Савич подивився на Лору. Та допивала пакет крові з трубочкою, на якій був логотип у вигляді черепа з бантиком.
- Панічну атаку від страху запізнитися … панічну атаку … атаку … - детектив повторював за допитуваною слова, наче намагався розкусити шкаралупу абсурду, й дістати звідти зерня сенсу, - Авжеж! Чи знаєш ти, моя юна семисотрічна колего-вампіресса, яка галузь використовує навіть найкращі здобутки своєї цивілізації для знищення інших цивілізацій?   
- Ні, - здивовано заблимала Лора.
- Військова сфера. Саме так політики отримують вигоду від «дефіциту майбутнього». Під час війни завтрашній день стає настільки дорогим, що народ готовий віддати всі свої права за підписку на тариф «просто вижити». Це ідеальний момент, щоб непомітно змінити ліцензійну угоду між владою та електоратом. звісно, на користь діючої влади.
- До чого тут наша справа?
- Завдяки вродженій магії скритності єдинороги є ідеальними розвідниками в зонах дії електроніки та ППО. Тож чи не навідати нам найвідомішого генерала?
 
VI
 
Кабінет Міністра Нападу Першими А Не Оборони У Випадку Нападу знаходився у бункері, стіни якого були оббиті залізом та дипломами про закінчення курсів «Як захопити світ за 30 днів без реєстрації та СМС». На дверях замість таблички «Зайнято» висів бойовий топірець. За столом сидів генерал Шлунок Всепоглинаючий — орк такої широти, що він займав три часові пояси одночасно. Від нього пахло порохом, невипраними шкарпетками та кар’єрними амбіціями. Він намагався встромити шпильку в карту світу, але щоразу потрапляв собі в палець, через що карта вже була рясно полита його власною зеленою кров’ю.
— Військова таємниця! — заревів Шлунок Всепоглинаючий, побачивши детективів. — Вхід лише за паролем! Пароль: «Смерть ворогам, премії друзям та родичам»!
Савич неквапливо дістав пакет молока «Абсолютне Смирення: 3.2%» і зробив ковток, дивлячись на генерала з лагідністю психіатра.
— «Смерть ворогам, премії друзям та родичам», - промовив гість тільки що озвучений військовим пароль.
- Вірно! – зрадів орк. – Заходьте.
- Знаєте, генерале, — почав слідчий, — Війна дозволяє владі перетворити власну некомпетентність на "державну таємницю". А тих, хто ставить незручні питання – на ворожих агентів. Ви вірите, що межа між «нашим» і «чужим» існує десь іще, крім вашої уяви, підживлюваної військовим бюджетом?
Генерал на мить замислився, і в його очах промайнула іскра інтелекту, але швидко згасла, не витримавши конкуренції з інстинктом самозбереження. — Слухай, ти, капелюх із ногами! — гаркнув Шлунок Всепоглинаючий. — Війна — це єдиний спосіб довести, що ми живі. Якщо я не захоплю сусідній гном’ячий пагорб, як я дізнаюся, що я сильніший за гнома? І як ельфи та кентаври довідаються, що мене слід боятися? Геополітика — це як гра в стільці: музика грає, всі бігають, а коли зупиняється — хтось обов’язково отримує арматурою по голові. Це і є Дао війни!
— Ми про єдинорогів, — Лора вставила трубочку в пакет «Red Bull: Blood Edition». Вона вирішила підловити допитуваного, вдавано склеївши дурненьку, — Навіщо армії ці білосніжні коні? Вони занадто помітні для маскування.
— Помітні?! — Шлунок засміявся, і з його рота вилетів шматочок недоїденого стратегічного бутерброда. — Вони ж магічно невидимі для РЕБ! Жодне ППО не бачить істоту, яка вірить у те, що її не існує. До того ж єдиноріг може пронести ядерний заряд у дипломаті через будь-який кордон, бо прикордонники будуть занадто зайняті тим, що гладитимуть йому гриву та плакатимуть від розчулення. Це ідеальна зброя масового замилування!
— Значить, ви вкрали їх, щоб створити ескадрилью невидимих кур’єрів смерті? — Савич примружився.
— Я б із радістю! — зітхнув генерал. — Але ці білі тварюки відмовляються служити тим, у кого в анамнезі більше двох воєнних злочинів на тиждень. Вони вимагають «чистоти намірів». Ви уявляєте?! Чистота намірів у Генеральному штабі!
- То ви не крали їх?
- Ні. І взагалі, я поспішаю.
- Чи бува не на відкриття закладу «Under the Green Bridge»?
Шлунок раптом почав метушитися, намагаючись застебнути мундир, що тріщав по швах від важливості місії.
— Аякже! Там сьогодні головний брифінг сезону! Кажуть, шеф-кухар подаватиме «Печеню з ілюзій під соусом неминучості». Хто з’їсть цю страву, той отримає тактичну перевагу над самою долею. Крім того, там безкоштовний бар для вищого командування. А де безкоштовний бар — там і перемога! Орк схопив свій кашкет, що нагадував супутникову тарілку, і вибіг з кабінету, на ходу віддаючи честь власному відображенню в дзеркалі.
 
VII
 
Покинувши кабінет генерала, наші герої якийсь час мовчали. Нарешті Савич подивився на Лору.
— Отже, у нас є повний набір: Медицина, Політика, Краса і Війна. Всі чотири вершники сучасного Апокаліпсису замовили столик в одному ресторані.
Антон Савич раптом завмер посеред тротуару, ігноруючи зомбі-кур’єра, що врізався в нього на самокаті. Очі детектива стали порожніми, як обіцянки кандидатів перед виборами.
— Лоро, — тихо промовив він, не кліпаючи. — Ти коли-небудь замислювалася, чому в рекламі прального порошку завжди показують альпійські луки, хоча ми знаємо, що всередині пакета — лише подрібнена совість хіміків?
— У мене немає схильності до іронії, Антоне Савичу. Я просто п’ю кров і чекаю на пенсію, — відрізала Лора, досмоктуючи пакет «Plasma Light».
— Справа не в іронії. Справа в семіотиці зеленого кольору. «Under the Green Bridge». «Під зеленим мостом»... Знаєш, Лоро, у світі, де все є декорацією, назва ресторану часто є спойлером до сюжету. Міст — зелений. Плащ замовника — зелений. Горщик із золотом. Британський панк-рок у смартфоні. Музика гурту «The Clash»! У кожному поважаючому себе ірландському пабі звучить їхній хіт «I Fought the Law»... але закон завжди перемагає, якщо у закону є ордер на обшук. Ми шукаємо лепрекона! Детектив різко розвернувся, ледь не збивши капелюхом пролітаючу повз фею-промоутера.
— Це не вершники Апокаліпсису, Лоро. Це просто громадське харчування. Єдинороги — це не зброя, не крем і не фільтри. Санепідемстанція використовує їх замість технологів-сомельє, аби перевіряти страви нових ресторанів на пестициди. алергени та ГМО. Єдинороги чутливі до отрут та здатні їх нейтралізувати. Власник закладу викрав усіх, хто міг завадити йому годувати клієнтів смачними хімікатами.
 
VIII
 
Ресторан «Under the Green Bridge» зустрів їх вишуканим запахом глутамату натрію та екстракту мухоморів із домішками ілюзій. У центрі зали, серед неонових ліан та дзеркал, що робили відвідувачів худішими на тридцять відсотків, стояв він. Патрік О’Шокер — лепрекон висотою з табуретку, у зеленому костюмі-трійці від «Gucci», що сидів на ньому так щільно, ніби був наклеєний.
Детективи тицьнули у ніс охоронцю-барабашці службові ксиви, котрі відчиняли усі двері, крім дверей до студентського гуртожитку після десятої години вечора, котрі охороняють досвідчені цербери-вахтерки. На кухні вони виявили те, що шукали. У стерильно-чистих вольєрах із написом «Гарантія якості», стояли 69 єдинорогів. Вони виглядали сумними, як філософи на вечірці у тік-токерів.
За їх спинами з’явився господар закладу Патрік, і його борода здригнулася в ритмі ірландської джиги. Лепрекон зблід до кольору несвіжої капусти. Затинаючись, спробував пояснити: 
— Слухайте, це просто бізнес! Моя кухня на 98% складається з підсилювачів смаку, ГМО та магічних консервантів, які заборонені в тридцяти світах. Жодна ліцензія мені не світила! А єдинороги... вони ж відчувають отруту за милю. Вони її нейтралізують своїм диханням! Якщо страва проходить повз єдинорога — її можна подавати навіть немовлятам. Це ідеальний аутсорсинг контролю якості!
— Ви вкрали чистоту, щоб прикрити бруд, — Савич повільно дістав наручники, на яких було вигравіювано «Свобода — це усвідомлена необхідність бути заарештованим». — Це і є суть нашої епохи, Патріку. Ми купуємо еко-продукти в пластиковій упаковці, щоб відчути себе ближче до природи, яку ми вже давно перетворили на попіл.
— Але ж пісня гурту «The Clash»!! — крикнув лепрекон, коли Лора заломлювала йому руки. — «Я боровся із законом»! Це ж класика!
— Ви програли, Патріку, — сказав Савич. — Бо закон у нашому світі — це не справедливість. Це просто найпопулярніший бренд.
- У такому разі я повернуся туди, де усе почалося. Хоча у багатьох там усе закінчується! - О’Шокер клацнув пальцями і зник разом з усіма єдинорогами.
- Лепрекони – знані махлярі, - констатував Антон Савич, -Та я знаю, де він. Вдома. А закінчується там все у багатьох, бо його дім - міст, на який часто приходять, аби попрощатися з нашою версією реальності.
 
IX
 
«Міст Самогубців» зустрів їх туманом, який був таким густим, що його можна було продавати як смузі для депресивних підлітків.
Посеред мосту стояв чоловік у зеленому плащі. Поруч із ним 69 єдинорогів жували металеві поручні, ігноруючи закони біології.
— Знову ви? – невдоволено буркнув лепрекон, - А я ж усього лише плекав маленьку мрію – заробити усі гроші світу. 
- У такому разі слід було заздалегідь готуватися до чесної конкуренції, а не намагатися нахилити існуючу систему під зручним для тебе кутом. 
- Так звана чесна конкуренція — це біг у колесі сансари, де хом’яку обіцяють посаду генерального директора, якщо він крутитиме педалі швидше за сусіднього кентавра, - заскреготав зубами Патрік О’Шокер. У його долонях з’явився чималий горщик золота. – Може, спробуємо домовитися?
- Ти пропонуєш нам хабар? – беземоційно поцікавився слідчий.
- Так! – затанцював ріверденс лепрекон у передчутті, що йому усе ще може зійти з рук. Пояснив,  - Хабар — це уього лише договір про ненапад між двома зацікавленими сторонами: одна хоче швидше закрити справу, інша — швидше відкрити свій гаманець й покласти туди щось еквівалентне забезпеченому майбутньому.
— Лоро, — зітхнув Савич, — заарештуй його. У нього занадто нудна філософія. Навіть для постмодернізму.
Лора блискавично опинилася за спиною незнайомця. Одним рухом вона вибила з його рук горщик із золотом, який при падінні видав звук «дзинь», що був зареєстрованим товарним знаком компанії «Disney».
— Ви маєте право зберігати мовчання, — монотонно промовила вампірка. — Будь-яке ваше слово буде використане проти вас у наступній серії цього серіалу. Усі 69 єдинорогів повернуться до парку «Нью-Едем». Справу закрито.   
Антон Савич допив молоко і викинув пакет з мосту у прірву. Пакет летів довго, поки не зник у тумані, ставши частиною великої ілюзії, яку всі звикли називати реальністю.
 
X
Вечір застав їх у барі «Теревенисті побрехеньки». На стінах висіли голови вимерлих бюрократів, а за шинквасом зомбі повільно протирав склянку, яка вже аж рипіла від чистоти.
Савич цідив тепле молоко, дивлячись на дно гранчака, як у безодню. — Знаєш, Лоро, — тихо сказав він. — Ця справа була ідеальною метафорою. Ми шукали змови божих жриць, міністрів і армій, а знайшли лише лепрекона, який хотів підсунути нам хімічний бургер.
— Мені байдуже на метафори, — Лора вставила трубочку в останній на сьогодні пакет «O-Negative». — Мені шкода єдинорогів. Їх знову відвезуть у заповідник, де за ними підглядатимуть вуайєристи за п’ять тисяч кредитів.
— Життя — це супермаркет, де всі цінники переплутані, — Савич поправив федору. — Гідра хоче чистої крові, щоб продовжувати бути брудною. Кіцуне хоче правди, щоб краще брехати. Кікімора хоче краси, щоб приховати потворність власної душі. А ми... ми просто Кабінет 404. Помилка в системі, яка намагається надати цій помилці сенсу. Себто легітимізувати сама себе. 
— Ви знову говорите про Дао? — запитала Лора.
— Ні. Я говорю про те, що коли єдиноріг нейтралізує отруту, він не робить їжу корисною. Він просто робить її непомітною для організму. Так само і ми з тобою: ми не виправляємо світ. Ми просто робимо його злочини трохи менш токсичними для пересічного читача.
Він підняв склянку з молоком.
— За нас, Лоро. За слухняних агнців на закланні у храмі споживання. Навіть якщо наша реальність — це лише читацька уява, що на кільканадцять хвилин вдихнула у нас життя. Досвідчений читач розуміє, що сам він існує лише тому, що комусь – Богу, долі чи НЛО (потрібне підкреслити) – досі цікаві перипетії його безглуздого на перший погляд життя. 
За вікном неонова реклама ресторану «Under the Green Bridge» згасла, а замість неї спалахнула нова: «Забудь про реальність — купи підписку на сон».
— Сон — це дорого, — пробурмотіла Лора.
— На щастя, ми працюємо в нічну зміну, — відповів Савич і замовив ще молока.



 Источник: https://poembook.ru/poem/3366239