Такi настали часи

Такі настали часи…
Надважкі часи…
Вже добігає кінця третій місяць поспіль, як ми живемо практично без електрики…
Під цілодобовими обстрілами недосусідів в холодну пору року ми маємо «ловити» світло, наче промінчики у пітьмі…
А його нема…
Нема по сімнадцять-вісімнадцять годин на добу…
Коли нам везе, то воно є три-чотири години поспіль і то є велике щастя, котре зараз має не кожна сім’я та не кожна домівка…
Якщо хтось в ці «коштовні» часи, коли розетки наповнені живильною енергією для приладів,  знаходиться на роботі, то хатні справи будуть чекати до того моменту, поки хазяї не прийдуть до дому і не факт, що таку важливу зараз «розкіш», як електропостачання, ще застануть вдома, щоб можна було насолоджуватися його присутністю…
Хоча, навіть, в цьому є деякий позитивний момент: як добре, що нам є куди повертатися з роботи…
Як добре, що в нас є свій дім…
Сніжно…
Холодно…
Сиро…
Моторошно…
За вікном більше ніж 10 градусів морозу, але в своєму домі, в своєму житлі…
Скиглити нема вже сил…
Плакати — нема сенсу, бо світло в розетках від цього не з;явиться, тільки очі потім боліти будуть…
Кожного вечора, чекаємо на оновлені графіки подачі електроенергії на наступний день, наче на листівку від коханої людини, бо треба якось планувати своє майбутнє хоча б на 24 години вперед…
А ще треба думати постійно, як все це витримати і не з;їхати з глузду…
Як не зриватися на своїх рідних та близьких людях, бо вони також є заручниками цієї зими без світла та тепла…
Жити в очікуванні, коли «оживуть» розетки і з них знову піде струм на електроприбори, щоб можна було приготувати їжу, скип;ятити чайник, спробувати обігріти квартиру та просто хоч трохи зігрітися…
Вираховувати, коли включати праску, щоб одяг не залишився «киснути» в ній годин на дев;ять, та його не прийшлося тоді знову перепрасовувати…
Ретельно планувати, коли вимити голову та привести себе до ладу, а в цих діях це ще той квест, бо потрібно не тільки світло, а ще і вода, і бажано, щоб вони були одночасно…
Розраховувати, як можна швидше прибігти додому з роботи, щоб в останні хвилини перед відключенням світла, розігріти дитині вечерю в мікрохвильовій пічці…
Заводити будильник, згідно графіку включення світла, щоб він сповістив посеред ночі, що час вставати та мити посуд, а також поставити на зарядку всі гаджети, павербанки та пристрої, які акумулюють енергію, щоб «дотягти» до наступного увімкнення світла в системі…
Я, навіть, не можу собі уявити, як зараз виживають люди, в яких є маленькі діточки, особливо груднички…
Не можу уявити, як важко літнім людям, бо їм постійно потрібно тепло, особливо в холодну пору року…
Не знаю, як викручуються та виживають ті, в кого домівки та авто тільки на електриці…
Коли та як всі ці люди, сплять, готують їжу, гріються  та просто живуть це життя…
Так, зараз нас, громадянських, через ці кляті обстріли, поставили в умови, при яких ми маємо просто вижити і думати в більшості про те, як закрити свої самі базові потреби.
Так, це не комфортно, це важко, але…
Але нашим хлопцям, нашим захисникам в окопах зараз і завжди ще важче.
А ще як важко всім титанам-енергетикам, які відновлюють нам електрику після обстрілів у таких надважких умовах праці в люті морози.
Тож, скиглити на життя нема сенсу та часу…
Поки ми дихаємо, поки в нас є холодний розум в прямому та переносному сенсі, щоб пристосовуватися до того, що маємо, і попри всі важкі обставини жити далі все в нас буде добре…
Завжди та у всьому треба шукати позитив, бо інакше не вижити…
Оооо! А ось і світло включили…
Правда, тільки на дві-три години, потім знову відключать на сім-вісім годин…
Але це теж чудова новина…
Побігла «заряджатися»…
Життя триває…
(Ніка)
Січень 2026