Коли вмирають річки — мовчать у долині,
Коли вмирають ліси — стоять, мов святині,
Коли вмирає вітер — в степу затихає,
А козацька пісня — крізь вікі не вмирає.
Гей, коли вмирають — співають вони,
У кожному подиху жевріють вогні,
З попелу й сліз проростає світання,
Пісня жива — поки є наше кохання.
Коли гаснуть зорі — темніє дорога,
Коли тануть сни — не чутно нічого,
Коли стихає час — світ завмирає,
Та голос України во вік не зникає.
Гей, коли вмирають — співають вони,
У кожному подиху жевріють вогні,
З попелу й сліз проростає світання,
Пісня жива — поки є наше кохання.
Коли ми відходим — лишаємо сліди,
Наче хвилі у степах і глибокі воді,
З болю й любові — новий день встає,
Поки пісня лунає — доти серце живе.
Гей, поки співаємо — живі ми всі,
І пам’ять палає в козацькій душі,
З попелу й сліз постає наше світло,
Рід не згасає — доки пісня лунає.
Козацька пiсня
© Copyright: Сергей Кабачный, 2026
Свидетельство о публикации №226040701289
Свидетельство о публикации №226040701289
Рецензии