Намисто

- Дай поносити намисто!
- Не дам!
- Ну дай поносити, тобі що, шкода для мене?
- Не дам, бо матуся буде сваритися. Що я її скажу, що тобі віддала?
    На Тетянці було чудове намисто, яке виблискувало на сонці своїми камінцями різного кольору, як веселка!
Це не могло не приваблювати маленьку Надійку, в неї ж такого не було! Надя заздрила Тетяні, та намагалася заволодіти прикрасою любим чином. І хоч вони були маленькими подружками, та Тенянка не могла віддати намисто своїй подрузі, бо боялася строгої мами. І Надійка вирішила, будь що, заволодіти таким "добром".
    При черговый зустрічі погратися у ляльки, дівча зірвало з шиї подружки ниточку з камінцями. В жменьці зрадниці опинилися декілька намистинок, решта посипались на землю в пил. Семирічні дівчата кинулися збирати "добро" з землі. І Надійка побачила сльози в очах своєї подружки, та нескінченну біль, що запам'яталася її на все життя...
    Сьогодні видна, заможня, успішна жінка, Надія Павлівна, стоїть на кладовищі біля могили своєї улюбленої подружки. Вона вішає на хрест свіжої могили дороге намисто і плаче.
- Пробач мені, люба подруга, пробач. Я тоді не розуміла що роблю...