Грин, я и Бегущая по волнам. Глава 9

Грин, я и Бегущая по волнам.
Глава 9.
Разговор с боссом.

Едва я вошел в приемную, Ниночка нажала кнопку на телефоне и прощебетала:
–Станиславе Михайловичу, Василь  Петрович вже тут.

Затем выслушав ответ, она с улыбкой взглянула на меня и произнесла:
–Заходьте, Станислав Михайлович чекає на вас.

Я отворил двойную дверь и вошел в просторный кабинет босса, который сидел за столом из красного дерева, обложенным разными бумагами и заставленным монитором компьютера, разными переговорными устройствами и телефонами. К этому  столу тянулся  другой стол длиной не меньше 10 метров, тоже из красного дерева, по бокам которого стояли мягкие удобные стулья с изогнутыми спинками.
Сам босс сидел в черном кресле, сиденье со спинкой которого могло вращаться по желанию сидящего в нем.
Станислав Михайлович вышел из-за стола и протянул для пожатия  свою крепкую загорелую руку. Он был высок и строен, в нем чувствовалась выправка военного десантника, глаза смотрели мягко и доверчиво, длинные казацкие усы  делали его похожим на Тараса Бульбу, а сам он любил подчеркнуть свой патриотизм и нелюбовь ко всему русскому.
Говорил он всегда мягким голосом и только по-украински и очень не любил, когда ему отвечали по-русски.
На нем была украинская вышиванка и светлые брюки.
–  Радий тебе бачити, Василь, – сказал он, улыбаясь в усы и ощупывая меня глазами.-- Як тобі відпочивалось? Де був, кудись мандрував?

Он сделал широкий жест, приглашая меня садиться.

–Був у Бердянську, потрібно було вирішити деякі справи відносно квартири, що залишилася  після батьків, а потім відпочивав у пансіонаті
 поблизу  цього міста.
– Гаразд, Василь.
Ну що, з новими силами до робити?
Ти міркував над моєю пропозицією?
–Так, міркував, Станиславе Михайловичу.
–Той що?
–Я не можу цього зробити.
–Чому це ти не можеш?
Ти, напевно, не розумієш усієї важливості цієї справи.
Ми досягли кропіткою та нелегкою працею  домовленості по об’єднанню наших активів з однією з ведучих компаній нашої країни. Це дуже розширює перспективи нашого бізнесу. Ми навіть можемо з часом вийти на міжнародний  європейський ринок, не кажучи вже про Росію та страни пострадянського простору.
А для цього потрібно показати нашім партнерам нашу фірму з найкращої сторони та стимулювати  інвестиції з їхнього боку в наш тепер суспільний бізнес, а також  привабити їх ростом ціни наших акцій  та можливістю в майбутньому отримувати за акціями більші здобутки, ніж зараз.
–Я все розумію, Станиславе Михайловичу, – я покраснел и покрылся испариной – але  я не можу цього зробити.

Босс недоумевающе посмотрел на меня. Его глаза сердито заблестели.

–Ти розумієш, що на карту поставлен благоустрій нашіх працівників, усі вони акціонери  нашої компанії. Невже вони не заслуговують на  покращення фінансових умов своєї праці?
До речі, я визнаю свою помилку у минулому, коли ти так і залишився з однією акцією нашої фірми. Я виправлю цю помилку, і ти ніколи не пошкодуєш, що зважився на мою пропозицію. Я навіть згоден ввести тебе в коло моїх близьких друзів з мого оточення.

Босс хмурился и пожирал меня глазами.
Я молчал, не подымая глаз.
В воздухе повисла тяжелая пауза.

–Так що?-- сурово спросил меня босс.

–Звиняйте, Станиславе Михайловичу, я не можу цього зробити.

Босс начал терять терпение.

–Не примушуй мене застосовувати до тебе інші засоби переконання. Мені дуже не хотілося цього б робити.

Я молчал, опустив голову.

–Василь, ми не перший рік знаємо один одного. У нас з тобою завжди були гарні відносини. Я поважаю тебе як гарного бухгалтера та добру людину. Ти неодноразово  доводив свою щиру відданість нашій компанії. Пропоную тобі ще раз взважити все те, що ти зараз почув.
Ти можеш усе втратити, бо я можу  хоч зараз тебе  звільнити та перешкодити твому новому працевлаштуванню будь де. Ще раз  прошу тебе не відмовляти мені.

Босс пристально посмотрел  на меня.

Я молчал.

– Якщо прямо зараз ти не даш згоду, я тебе звільню!-- босс повысил голос.-- У мене є ще кому доручити виконання цієї справи, і вони з захопленням її виконають!

Неожиданно для себя я встал со стула,и глядя прямо в гневное, покрытое красными пятнами, лицо босса, спокойно сказал:
– Звільняйте мене, Станиславе Михайловичу.

Босс изумленно посмотрел на меня, помолчал, а потом тоже спокойно сказал:
–Наказ про твоє звільнення буде  оголошений негайно. Тебе звільнено. Йди.

У меня закружилась голова, изо всех сил стараясь сохранить равновесие, я повернулся лицом к двери, вышел из кабинета босса, и не глядя на секретаршу, покинул приемную.