Дерево життя в парку Ріке. Скульптор Давіт Монаварлісашвілі. Висота дев,ять метрів. Встановлено у дві тисячі щістьнадцятому році.
Ось таке цікаве дубове дерево тепер височіє біля нижньої станції канатної дороги. Увінчане жолудями, прикрашене різноманітними будиночками, совами та птахами, тбіліське дерево життя, за задумом автора, уособлює метафізику старого міста. Поруч є скульптурна лавочка з прив'язаним до неї милим песиком.
Дерево Життя радує око перехожих біля нижньої станції канатної дороги.
Велосипед. Ця величезна конструкція з'явилася на Площі Революції троянд у 2011 році. Автор, відомий французький архітектор і художник Жан Дюпа, хотів проголосити через свою роботу важливість ведення здорового та активного способу життя. Ще один цікавий збіг – саме на цьому місці загинув відомий революціонер Камо. Він їхав на велосипеді і зіткнувся з вантажівкою. Ще довго в Тбілісі жартували, що єдина в місті вантажівка зіткнулася з єдиним у місті велосипедистом.
Цікаво, що у велосипеда є по два сидіння, і керма теж два. Як хочеш, так і розумій, як то кажуть. Довжина велосипеда – близько 7 метрів, висота – 4,5 метра.
Велосипед видно від входу на станцію метро Руставелі, але щоб дістатися до нього, потрібно пройти кількома підземними переходами. Поруч готель «Редіссон».
Перший дощ у скверику Гудіашвілі Дуже романтична скульптура зустріне вас у тихому й затишному парку в Сололакі. Фігури двох закоханих, які притиснулися одне до одного під куполом великої парасольки, зворушливі й милі. Ідея цього твору проста, але при цьому скульптура вийшла дуже красивою й незвичайною.
На думку Паустовського, саме на цій площі Піросмані подарував квіти своїй коханій актрисі Маргариті. Поруч із площею знаходиться одна з найкрасивіших парадних будівель 19 століття в місті, будинок із приголомшливими вітражами, Бетлеєм із прекрасним видом на місто та багато чого іншого.
Параджанов На паралельній до знаменитої вулиці Шардені, на Ватному ряду, знаходиться пам'ятник Сергію Параджанову – народному артисту Вірменії та України, засновнику т.зв. «поетичного кінематографа». Його легко можна не помітити, настільки затишно і несподівано він розташований. Режисер, який прославився завдяки фільмам «Тіні забутих предків» і «Колір граната», народився в родині тбіліських вірмен і провів тут все дитинство. Він називав Тбілісі своїм улюбленим містом.
Скульптура виконана з бронзи, а натхненням для неї послужила фотографія Юрія Мечитова, де великий режисер зображений у стрибку на одній з вулиць грузинської столиці. Пам'ятник встановлено у 2004 році, коли режисеру виповнилося б 80 років. Скульптор Важа Мікаберідзе.
Пам'ятник Тамаді На перетині вулиць Сіоні та Шардені сидить веселий і гордий тамада. Ця скульптура примітна тим, що є точною копією знайденої під час розкопок фігурки, що датується сьомим сториччям до нашої ери. Тамада — дуже важлива людина в цій країні, голова бенкету, шанована й поважна особа. Саме тамада є серцем і душею грузинської супри, об’єднуючи всіх гостей і ведучи свято за суворими правилами, що склалися з давніх-давен. Туристи люблять фотографуватися на колінах біля веселого пам’ятника.
Поруч – Сіонський сквер.
Даїлда Летодіані
Аристотель називав його Батус
Земле грузинська, ти така мала!
Не тисячоверстовою протяжністю
ти могутня, — а тяжінням
і людини, і орла.
Євтушенко
Перші згадки про Батумі зустрічаються у грецького філософа IV століття до н. е. Аристотеля, де він згадується як Колхське місто Батус - «глибоке».
Думаю, Аристотель, називаючи місто і порт «глибоким», мав на увазі особливості рельєфу природного порту. Для мене ж це місто завжди було глибоко і якось болісно рідним.
За сімейними легендами багато років тому, ще до мого народження, а головне — зачаття, улюблений письменник мого батька, який відпочивав у цей час у Батумі, благословив його словами: «Нехай триває твій рід!». Рівно через дев'ять місяців народилася я!
У п'ять з гаком років я намагалася навчитися плавати, причому абсолютно самостійно. Батумські хвилі врятували ошукану самовпевненістю дівчинку. Перша ласкава хвиля прийняла мене в свої долоні, але, відчувши, що я ледь утримаюся в них, потужним ударом викинула мене на берег і сердито пригрозила, плюючись білосніжною піною. Після того випадку я боюся моря, знаю, що воно не любить жартувати і помилок не прощає.
У десять років я захворіла на кашлюк, і лікар порадив на стадії одужання відвезти дитину до моря. І найкраще полетіти літаком. Ніколи в своєму житті я не була така щаслива, як у ті дні важкої хвороби. Батьки прислухалися до поради лікаря, і ми вилетіли до Батумі. Летіти — це дрібниця. Але головне, найголовніше. Зі мною були і тато, і мама. Я була тільки їхня, і вони були моїми і тільки моїми. Мамі не треба було тікати на роботу. Вона сама розчісувала мої довжелезні коси, а тато подавав мені сніданок у ліжко. Причому робив він це не просто як тато, а як справжній принц із казки. На порцеляновій тарілочці стояла чашка з молоком, рогалик і маленька трояндочка у витонченій вазочці.
Це вже набагато пізніше я дізналася, що Батумі може бути і холодним, і суворим, коли місто «наїжачилося» під час прийому біженців із, здавалося ще вчора найближчого за духом і стилем життя — Сухумі.
Але мова зараз про Батумі, яке живе в мені, а не про те, яке й без мене чудово процвітає.
У тому моєму Батумі живе мій дядько Альоша-адмірал і його невтомна подруга Лонда, начальниця морвокзалу. У тому, моєму, Батумі в готелі «Інтурист» співає чудовий ансамбль, який із жахливим і зворушливим акцентом виконує «Чунга-чанга» і де замість обіду можуть подавати безе різних кольорів. І де на бульварі носяться такі дорослі аромати. Кава по-турецьки, приготована на розпеченому піску, і де чайки пролітають із розриваючими душу криками прямо над головами туристів, що прогулюються біля дельфінарію.
Живи і процвітай, о моє і не моє найдавніше і суперсучасне місто-камінь, місто-порт.
Глибоке душею і таке, що сягає в глибину століть, Батус!
Даїлда Летодіані
Місто Кварелі
Земле грузинська, ти така мала!
Не тисячокілометровою протяжністю
ти могутня, — а притяганням
і людини, і орла.
Є. Євтушенко
Особливо красиво біля гір восени. Після збору винограду починається варіння національного десерту з виноградного соку. Як же гарно спостерігати за процесом варіння, сидячи в альтанці, оповитій кучерявими і на той момент квітучими трояндами. А ця альтанка у дворі будинку-музею нашого класика — Іллі Чавчавадзе.
А варто лише трохи повернути голову, як перед очима відкривається нескінченний ряд височенних гір. Верхівки яких уже в снігу. А в низині двадцять п,ять-двадцять чімь градусів. А якщо пройти трохи праворуч, блакитне озеро завжди тепле, бо в центрі його б'є гаряче джерело. Можна купатися хоч у січні.
***
Ти моє сонце, ти моє небо!
Рідний мій синку, як нам без тебе
Продовжить жити, не втратив розум
Під час війни?
О, Україно, моя ти ненько!
Вогнем палаеш. дощем ридаеш
І витрачаеш, знов витрачаеш
Своіх дітей!
Пробач нам Боже. нашу невіру.
І захисти Любу Україну
І збережи!
І збережи!
Хай будут щасливі всі наши люди!
хай буде Мир і війни не буде!
Не буде війни!
Не буде війни!
Шалом
Дев'ятнадцяте, липень, я
Знов сиджу у моря сама,
Ти мені більше не подзвониш
І не скажеш: "Шалом, сестра!"
Дев'ятнадцяте, липень, ти...
Зараз там, де Всевишній, як світ!
Ти пішов від мене в листопад,
Дуже швидко, інакше не зміг!
Знову чую твоє:"Шалом!"
Уві сні, навіть через роки!
Повернути не зможу тебе
Дуже прикро, пробач мені....
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
